1996р. – член-кореспондент Міжнародної академії екологічної реконструкції (м. Москва);
1998р. – академік Міжнародної академії екологічної реконструкції (м. Москва);
2007р. – орден Петра Великого III ступеня
Публікації – 4 статті та наступні монографії:
1992р. – М. Панькевич “Моделювання ієрархічних систем”;
1994р. – М. Панькевич “Конституція України»;
2002р. – М. Панькевич, П. Панькевич “Чудо оздоровлення через очищення”;
2005р. – М. Панькевич, П. Панькевич “Зцілення – досвід і мудрість тисячоліть”.
На даному сайті пропонується монографія « Синтез та аналіз складно – організованих систем», яка складається з трьох частин:
1 частина: « Ієрархія алгоритмів державо - будування».
2 частина: « Ієрархічний устрій організму людини».
3 частина: « Теорія моделювання ієрархічних систем».
Також представлена анотація до першої частини: «Ієрархія алгоритмів державо - будування».
Скачати анотацію
Коротка анотація
Науковий поділ систем на прості і складні базується на розумінні вченими внутрішнього устрою системи. Прості системи зрозумілі всім, а складні – досконало нікому. Причина цього нерозуміння проста – немає надійної і однозначної методології аналізу складноорганізованих систем. Метод аналогії, котрим користується системний аналіз при вивченні складних систем, є неефективним і не може претендувати на вирішення відповідних проблем.
Цілком зрозуміло, що функціонування складних систем, які в просторі і часі розвиваються як єдине ціле, можна уявляти як сукупність взаємопов’язаних процесів кругообігу. Однак, в сьогоднішній науці не існує законів, за допомогою яких вдалося б встановити, як цей кругообіг сформувався, як він функціонує і в якій залежності перебувають між собою різні процеси, що відносяться до різних ієрархічних рівнів системи. Системний аналіз, на основі якого вчені намагаються вивчати складноорганізовані системи, є тупиковою гілкою науки. Не можливо накопичені в сьогоднішній науці проблеми про складноорганізовані системи вирішувати, користуючись методологією, яка привела до їх виникнення. Це єдина критика існуючої на сьогодні методології. Надалі у викладенні матеріалу не буде посилань на авторитетів науки, щоби підкріпити чи заперечити ту чи іншу пропоновану думку. Викладення матеріалу буде зроблено зовсім автономно без участі в цьому посилань на фундаментальні монографії. Не буде жодного посилання на існуючі розбіжності сьогоднішніх наукових думок у питанні моделювання і аналізу складноорганізованих систем. Це полегшить викладення матеріалу, а надалі – його сприйняття.
Світ влаштований ієрархічно: нежива матерія, жива матерія, далі – соціальні системи – це істина, зрозуміла всім. Кожна з цих систем має багато рівнів і підрівнів з великою кількістю прямих і зворотних зв’язків по горизонталі свого рівня, а також між материнськими і дочірніми підрівнями. Все дуже складно. Ще складніше виглядає проблема спробувати навести мости зв’язків між неживою матерією та живою і соціальними системами. Такі зв’язки є, бо жива матерія виникла із неживої і весь час знаходиться в її оточенні. Біологічні істоти не стали замкненою системою по відношенню до сил неживої матерії. Соціальні системи виникли на біологічних основах людини. Ці біологічні основи не тільки створили соціальні системи (плем’я, державу, союз держав тощо), а й постійно служать фундаментом їхнього вдосконалення.
Які ж зв’язки між системами нежива матерія, жива матерія і соціальна система існують по вертикалі і які по горизонталі в кожній з цих систем? Скільки їх? Ця цифра і ці взаємозв’язки залишаються невідомими. Але вони є і не пізнавши їх зрозуміти цілісність кругообігу в живій і в неживій матерії, в соціальних системах – неможливо. У цьому винна методологія вивчення складних систем. Схожа ситуація була в науці, коли вчені користувались латинськими цифрами для виконання математичних дій. Перемножувати п’ятизначні числа вмів лише вчений, котрий отримав освіту в Римі. Заміна римських цифр на арабські зліквідувала проблему математичних дій і спростила їх до рівня школяра початківця. Відбулась зміна методології, інструменту пізнання.
Надалі пропонується значно простіша і прагматичніша методологія пізнання складноорганізованих систем у порівнянні з існуючою. Пошуку узагальнюючих правил і закономірностей властивих різним класам систем, які в просторі і в часі розвиваються як єдине ціле, присвячена ця праця – плід тридцятирічних роздумів над проблемами аналізу складноорганізованих систем, у вигляді ієрархічних моделей. Таке бачення складноорганізованих систем вченими в перспективі може започаткувати фундамент створення єдиної теорії систем будь-якої складності в тому числі динамічних.
Спочатку дамо коротку характеристику термінам, які використовується в пропонованому матеріалі. Автономія – система, яка в просторі і часі виникає, розвивається, функціонує і згасає як єдине ціле. Модель відображає внутрішню структуру автономії у вигляді елементів з наявними взаємозв’язками між ними і взаємозв’язками з іншими системами. Ієрархічна модель визначає послідовність формування автономії, її підрівнів, взаємозв’язків між підрівнями і на кожному підрівні, а також взаємозв’язків автономії з іншими системами. Коротко про суть пропонованої методології аналізу складноорганізованих систем (методологія RBZ).
Пропонуються три закономірності, котрі властиві всім ієрархічно влаштованим автономіям.
Перша закономірність. Проста автономія (не ієрархічна) переходить в ієрархічну шляхом поділу своїх елементів і формування дочірнього підрівня. У такій автономії кожний дочірній підрівень формується для забезпечення цілісності структури і функціонування материнського. Кожне нове покоління підрівнів, по відношенню до рівня з якого вони сформувалися, є дочірнім, формування якого забезпечує збереження цілісності і функціонування попереднього. У моделі, в якій є п’ять ієрархічних підрівнів, п’ятий підрівень сформувався для забезпечення існування четвертого, четвертий – третього, третій – другого, а другий – першого.
Ця проста закономірність формування автономії вносить значні корективи в пізнання моделі ієрархічного устрою таких автономій як суспільство, ієрархічної структури власності в суспільстві, ієрархічного устрою законів суспільства і т. д. Ще більші корективи ця закономірність вносить у розуміння такої автономії як організм людини.
Найбільше здивування ця закономірність викликає у спеціалістів з проблем виникнення життя на Землі і еволюції живої матерії. Якщо пропоновану закономірність прийняти за істину, то існуючі теорії переходу по шляху: амінокислоти, протобілок, білок, одноклітинні організми, багатоклітинні, а далі мавпа і людина видаються байками. У процесі еволюції не відмирає той фундамент і той базовий процес, з якого почалось життя, а відмирають або модернізуються значно пізніші підрівні. При наявності п’яти ієрархічно влаштованих підрівнів в автономії і коли вона в наступних поколіннях зазнає еволюційних змін, то першими ці зміни відбудуться на п’ятому рівні, потім – на четвертому і т. д. Чим древніший підрівень автономії, тим меншими будуть його еволюційні зміни.
Розглянемо сформульовану вище закономірність по відношенню до організму людини. Якщо ми хочемо зрозуміти ієрархічний устрій його підсистем, слід віднайти початкову просту систему і прослідкувати за послідовністю формування нових підрівнів. З цієї позиції еволюційні зміни в автономії „організм” ми будемо трактувати як спосіб збереження найдревнішого підрівня, з якого і виник організм людини.
Злиття двох статевих клітин започатковує новий організм. Протягом перших семи днів щоденно, один раз на добу, проходить поділ заплідненої яйцеклітини. Досягнувши 128 клітин на сьомий день, лише з однієї з них розвивається новий організм. Цей факт в науці відомий з часу винайдення мікроскопу. Однак, він не проаналізований з тієї точки зору, що вже в ці перші сім днів формується система самоуправління між клітинами. Ця система самоуправління забезпечує внутрічеревний розвиток ембріону і вона ж формується в самому ембріоні. Ця система функціонує протягом всього життя людини. Ієрархічно влаштований алгоритм самоуправління, сформований у перші сім днів життя людини, є дороговказом майбутнього розвитку медичної науки і в цьому алгоритмі сформульована вище закономірність прослідковується дуже чітко.
Другою закономірністю пропонованої методології RBZ аналізу автономії є: порушення рівноваги в ієрархічно влаштованій моделі йде від молодих рівнів до древніх, а врівноваження у зворотньому напрямі – від древніх до молодих.
Ця закономірність дозволяє зрозуміти функціонування складних систем. При спробі ієрархічно упорядкувати організм людини, користуючись послідовністю його формування в перші дні життя, ця закономірність була помічена першою. Вона відразу знайшла своє використання в повсякденній лікарській практиці. Стало зрозумілим, що процес розвитку захворювання є певною чіткою послідовністю збудження підрівнів ієрархічної моделі людини від молодих рівнів до більш древніх, а виздоровлення – у зворотному напрямку. При наявності кількох захворювань, упорядкувавши їх в ієрархічну модель ставало зрозумілим, яке захворювання первинне, і яке слід лікувати. Всі інші виліковуються самі собою. Ця закономірність дозволила відмовитися від існуючої системи класифікацій діагнозів на користь ієрархічного моделювання наявних проблем в організмі людини. Стало зрозумілим, що десятки тисяч симптомів, синдромів, синдромокомплексів і діагнозів слід упорядкувати по певних рівнях ієрархічно влаштованої моделі „організм”. Тоді медицина як наука спроститься, стане більш зрозумілою, зі значно кращими практичними результатами.
Перенесення цих закономірностей на автономію „держава” не викликає труднощів. Спостереження за розвитком сучасних молодих демократичних держав дає поштовх до застосування цих закономірностей для автономії „держава”. Ієрархічна послідовність формування цієї автономії і функціонування її шляхом збудження від молодих рівнів до древніх, а врівноваження у зворотньому напрямку є очевидними. „Лікування” автономії „держава” аналогічне лікуванню автономії „організм”.
Третю закономірність, котра властива всім ієрархічно влаштованим моделям, найкраще представити у такому ж спрощеному вигляді, як і дві попередні.
Суть цієї закономірності така. Кожній автономії, яка в просторі і в часі виникає і розвивається як єдине ціле, властиві два взаємопов’язані напрямки розвитку: перспективний, котрий веде до поділу автономії або її підрівнів та ретроспективний, що веде автономію на той рівень розвитку, з якого вона почала формуватись. Перспективний напрямок розвитку автономії „організм” є реалізація спадкової інформації переданої предками ієрархічним алгоритмом самоуправління, а ретроспективним напрямком розвитку автономії „організм” є формування спадкової інформації для майбутнього потомства, яке закінчується при дозріванні статевих клітин.
Ми звикли до глибокого антифілософського погляду на проблему поділу клітини. Вона є керована і некерована. Некерований поділ клітини організму людини залишається далеко не пізнаним. Генетика, яка видала векселі на вирішення проблеми неконтрольованого поділу клітини, котра веде до онкології, залишились не оплаченими. Генетика на сьогодні має нагальну потребу в ієрархічній класифікації генів та ієрархічному алгоритмі реалізації переданої інформації і синтезу спадкової. Вчені ніколи не дійдуть до кінцевого висновку: яка причина перетворення нормальної клітини в злоякісну, не усвідомивши ієрархію клітинного управління в клітинному ростку, модель самоуправління між органами, а також ієрархічної послідовності дочірніх генів в організмі людини.
1 | 2